Скільки коштувала Перша світова війна: ціна, позики, борги
Перша світова війна коштувала воюючим державам близько 186,3 мільярда доларів прямих військових витрат і ще приблизно 151,6 мільярда непрямих збитків — за класичною оцінкою американського економіста Ернеста Богарта, зробленою 1919 року. Разом це понад 337 мільярдів доларів у цінах того часу, тобто кілька трильйонів у сучасних грошах. Платили за цю суму лише трьома способами: податками, воєнними позиками й друкарським станком. Саме пропорція між цими трьома джерелами визначила, хто вийшов із війни з великим боргом, а хто — з гіперінфляцією та зруйнованою валютою.
Ця стаття — для гравців у стратегії та всіх, хто хоче зрозуміти економіку 1914–1918 років без академічного жаргону: скільки коштувала війна, хто її насправді фінансував, чому ціни зросли в кілька разів і чому останній платіж за боргами Першої світової зробили аж 3 жовтня 2010 року.
Коротко: шість цифр про ціну війни
- 186,3 млрд доларів — прямі військові витрати всіх воюючих держав (оцінка Богарта, 1919).
- 337,9 млрд доларів — сумарна ціна разом із непрямими збитками: зруйнованим майном, втраченим виробництвом і людським капіталом.
- ×11 — у стільки разів зріс державний борг Великої Британії: приблизно з 650 млн фунтів у 1914 році до 7,4 млрд у 1919-му.
- 13–14% — лише така частка німецьких воєнних витрат покривалася податками; решта — позиками й емісією.
- 4,2 трильйона марок за долар — курс німецької марки в листопаді 1923 року проти 4,2 марки за долар у 1914-му.
- 3 жовтня 2010 року — дата останнього платежу Німеччини за зобов'язаннями, що виросли з Першої світової.
Скільки коштувала Перша світова війна
Перша світова тривала з 28 липня 1914 до 11 листопада 1918 року — трохи більше ніж чотири роки безперервних витрат. Головна складність підрахунку в тому, що «ціна війни» складається з двох різних речей. Прямі витрати — це бюджетні гроші, які уряди справді виплатили за снаряди, платню солдатам, кораблі, залізничні перевезення та шпиталі. Непрямі — це втрачене: зруйновані міста, потоплені судна, недоотриманий урожай і продуктивність людей, які загинули або стали інвалідами.
Богарт оцінював прямі витрати у 186,3 млрд доларів, а непрямі — у 151,6 млрд, і саме ця пара цифр досі найчастіше цитується в підручниках. Якщо перевести прямі витрати в сучасні гроші за американським індексом споживчих цін, вийде приблизно 4 трильйони доларів, а разом із непрямими — близько 7 трильйонів. Такий перерахунок завжди умовний: за сто років змінилася і структура споживання, і сама природа грошей, тому цифру варто читати як порядок величини, а не як точну суму.
Хто витратив найбільше
- Британська імперія. Державні витрати зросли приблизно з 200 млн фунтів у 1913 році до 2,6 млрд у 1918-му — тринадцятикратне збільшення за п'ять років.
- Німеччина. Воєнні витрати перевищили 150 млрд марок; уряд свідомо переніс основний тягар у майбутнє, розраховуючи покрити його контрибуціями з переможених.
- США. Країна воювала лише 19 місяців, але витратила близько 32 млрд доларів — і стала головним кредитором Антанти.
- Франція та Росія. Обидві поєднали великі зовнішні позики з емісією; франк і рубль почали втрачати вартість уже в 1915–1916 роках.
У 1917–1918 роках воєнні витрати поглинали від третини до половини національного доходу головних учасників. Жодна економіка не могла витримати такого навантаження на податкових надходженнях, тому уряди перейшли до масового запозичення у власних громадян.
Хто фінансував Першу світову війну
Податки: найменша частина
Британія підняла ставку прибуткового податку та запровадила податок на надприбутки підприємств — і все одно покрила податками приблизно чверть-третину воєнних витрат. Німеччина зайшла з протилежного боку: імперський уряд узагалі не мав повноважень збирати прямий прибутковий податок (він належав окремим державам-членам), тому податки дали лише 13–14% воєнного бюджету. Ця різниця багато що пояснює у подальшій долі німецької марки.
Воєнні позики: головне джерело
Основну частину грошей уряди позичили у власного населення. У Сполучених Штатах чотири випуски Liberty Bonds плюс «Victory Loan» 1919 року зібрали близько 21 млрд доларів, і приблизно дві третини американських воєнних витрат покрили саме позики, а не податки. Німеччина провела дев'ять кампаній Kriegsanleihe, які принесли близько 98 млрд марок. Британія випустила War Loan із дохідністю 3,5% — саме ці папери потім жили в портфелях кілька генерацій.
Позика — це не подарунок, а обіцянка заплатити пізніше. Тому кожна така кампанія супроводжувалася потужною агітацією: плакати, кінохроніка, збори на площах. Про механіку цього тиску на суспільну думку ми детально писали в матеріалі про пропаганду Першої світової війни.
Емісія: коли позик уже не вистачає
Коли й податків, і позик було замало, уряди починали друкувати гроші та відв'язували валюту від золота. Наслідок передбачуваний: ціни зростали, реальні доходи падали, а держава фактично оподатковувала власних громадян через інфляцію. Німецька марка коштувала 4,2 за долар у 1914 році — і 4,2 трильйона за долар у листопаді 1923-го. Гіперінфляція знищила не тільки заощадження, а й вартість тих самих воєнних позик, які населення купувало з патріотизму.
Тил як другий фронт
Промисловість переводили на воєнні рейки директивно: цивільні заводи отримували замовлення на снаряди, метал і вибухівку, а вільний ринок замінювали розподілом за квотами. У Німеччині з 1916 року діяла централізована програма мобілізації праці й ресурсів, у Британії — окреме Міністерство боєприпасів.
Друга частина тилової економіки — нормування. Хліб, цукор, м'ясо, вугілля видавали за картками, бо блокада й нестача транспорту зробили ринкові ціни недосяжними для робітничих родин. Мільйони жінок вийшли на заводи, замінивши мобілізованих чоловіків. Саме тут ціна війни ставала відчутною для тих, хто ніколи не бачив фронту, — і саме тут накопичувалося невдоволення, яке в 1917–1918 роках вибухнуло політичними кризами.
Ціна після 11 листопада 1918
Перемир'я зупинило витрати, але не боргові зобов'язання. Лондонський графік платежів 1921 року встановив німецькі репарації на рівні 132 млрд золотих марок, хоча реально стягуваною вважалася приблизно третина цієї суми. Виплати переривалися, переглядалися планами Дауеса й Янга, зупинялися в 1930-х і поновлювалися після Другої світової — тому фінальний платіж за похідними від Першої світової зобов'язаннями Німеччина зробила лише 3 жовтня 2010 року: 69,9 млн євро.
Британія розрахувалася не швидше. Безстрокові папери War Loan із дохідністю 3,5% держава викупила аж у березні 2015 року, повернувши власникам близько 1,9 млрд фунтів — через 97 років після завершення війни. Ці два факти краще за будь-яку теорію показують головне: у затяжній війні платить не тільке те покоління, яке її веде. Про політичні наслідки того ж рахунку ми писали в матеріалі про перемир'я 1918 року та Версальський договір, а про людський бік ціни — у статті про втрати у Першій світовій.
Що з цієї економіки переносить Frontkrieg
Frontkrieg — безкоштовна браузерна стратегія про 1914 рік, і головний історичний урок вона відтворює буквально: воювати можна лише стільки, скільки витримує бюджет. Гроші й ресурси надходять із провінцій щодня, а кожен новий полк, корабель чи будівля має конкретну ціну й час виробництва. Гравець, який мобілізує все відразу, повторює німецький сценарій: сильна перша хвиля й порожня каса на другому тижні.
Три речі з цієї статті працюють у грі майже один в один: витрати зростають швидше, ніж дохід; дефіцит одного ресурсу зупиняє весь виробничий ланцюг; торгівля з іншими гравцями дешевша за завоювання. Деталі — у гайдах про економіку, ресурси й бюджет, ціни та час виробництва юнітів і ринок ресурсів. Решта матеріалів — у блозі.
Часті питання
Скільки коштувала Перша світова війна у сучасних грошах?
Прямі витрати в 186,3 млрд доларів 1918 року відповідають приблизно 4 трильйонам сучасних доларів, а повна ціна з непрямими збитками — близько 7 трильйонів. Це орієнтовна оцінка за індексом споживчих цін: точного перерахунку через сто років не існує.
Хто фінансував Першу світову війну?
Насамперед власне населення воюючих країн через воєнні позики: Liberty Bonds у США, Kriegsanleihe в Німеччині, War Loan у Британії. Другим джерелом були податки, третім — грошова емісія. Антанта додатково позичала у США, які до 1917 року були нейтральним кредитором.
Чи повернули людям гроші за воєнні позики?
По-різному. Британські та американські папери обслуговувалися й погашалися — британський War Loan викупили в березні 2015 року. Німецькі воєнні позики фактично знецінилися до нуля під час гіперінфляції 1923 року.
Коли Німеччина остаточно виплатила борги за Першу світову?
3 жовтня 2010 року. Останній платіж становив 69,9 млн євро й стосувався зобов'язань, що виросли з репарацій та позик міжвоєнного періоду — через 92 роки після перемир'я.
Підсумок
Питання «скільки коштувала Перша світова війна» має дві відповіді: 186 мільярдів доларів прямих витрат — і майже століття виплат після останнього вистрілу. Війну фінансували податками, позиками й емісією, і держава, яка надто покладалася на два останні інструменти, платила потім валютою власних громадян.
Якщо хочете відчути цю логіку не з підручника, а на власному бюджеті — спробуйте партію у Frontkrieg: нова гра стартує щодня, участь безкоштовна, а перший дефіцит нафти навчає економіці швидше за будь-який параграф.
Джерело історичних даних: Перша світова війна — Вікіпедія