Османська імперія у Першій світовій війні: чотири фронти
Османська імперія вступила у Першу світову війну 29 жовтня 1914 року на боці Центральних держав — Німеччини та Австро-Угорщини — і воювала рівно чотири роки, до перемир'я в Мудросі 30 жовтня 1918-го. Це була війна не одного фронту, а щонайменше чотирьох одночасно: Кавказ, Дарданелли, Месопотамія і Палестина, плюс збройне повстання в тилу на Аравійському півострові. Імперія мобілізувала близько 2,8 млн осіб і, за оцінками, втратила до 770 тисяч військових — майже дві третини з них не від куль, а від тифу, дизентерії та голоду. І все ж вона протрималася довше за Австро-Угорщину.
Цей матеріал — для гравців Frontkrieg і для всіх, хто цікавиться історією Першої світової. Розберемо, чому Стамбул обрав війну, як розвивався кожен із фронтів і які практичні висновки з цього робить гравець grand strategy.
Чому Османська імперія вступила у війну на боці Німеччини
Формально імперія залишалася нейтральною майже три місяці. Насправді вибір зробили значно раніше: 2 серпня 1914 року, наступного дня після оголошення Німеччиною війни Росії, у Стамбулі підписали таємний німецько-османський союзний договір.
Далі спрацював флот. 10 серпня 1914-го німецькі кораблі «Гебен» і «Бреслау», відірвавшись від британської погоні в Середземному морі, увійшли в Дарданелли. Їх формально «продали» османському флоту та перейменували на «Явуз Султан Селім» і «Міділлі» — але екіпажі залишилися німецькими. 29 жовтня ця ескадра обстріляла російські чорноморські порти, зокрема Одесу й Севастополь. Росія оголосила війну 2 листопада, Британія та Франція — 5 листопада 1914 року.
Мотиви правлячого тріумвірату младотурків (Енвер-паша, Талаат-паша, Джемаль-паша) були прагматичні:
- повернути території, втрачені у війні 1877–1878 років і в Балканських війнах 1912–1913 років;
- скасувати «капітуляції» — податкові й судові привілеї європейських держав на османській території;
- отримати німецькі кредити, зброю та військових радників;
- уникнути ролі здобичі в чужій війні, ставши учасником.
Логіка знайома кожному, хто читав про причини Першої світової війни: нейтралітет слабкої держави між двома блоками рідко буває довгим.
Кавказ: Сарикамиш, програний морозу
Перший великий наступ став і першою катастрофою. У грудні 1914-го Енвер-паша задумав оточити російську армію під Сарикамишем — узимку, в горах на висоті понад 2000 метрів, під час снігових бур.
За різними оцінками, з приблизно 95 тисяч солдатів 3-ї армії до лютого 1915-го в строю залишилося близько 18 тисяч. Основною причиною втрат були обмороження й хвороби, а не бої.
У 1915 році османська влада здійснила депортації та масові вбивства вірменського населення — події, які більшість істориків і десятки держав визначають як геноцид вірмен.
Далі ініціативу перехопила Росія: у лютому 1916-го впав Ерзурум, у квітні — Трабзон. Ситуацію змінила не перемога на полі бою, а політика: після Брест-Литовського миру 3 березня 1918 року російський фронт зник сам собою, і османи повернулися на Кавказ.
Дарданелли й Галліполі: протоки, які так і не відкрили
Задум Антанти був стратегічно бездоганним: пробити протоки, вивести Османську імперію з війни одним ударом і відкрити морський шлях постачання Росії.
18 березня 1915 року союзний флот спробував прорватися силою — і за один день втратив три лінкори на мінному загородженні. Після цього 25 квітня почалася висадка на півострові Галліполі. Вісім місяців боїв за кілька кілометрів скель закінчилися евакуацією, завершеною 9 січня 1916 року. Сумарні втрати обох сторін оцінюють приблизно у 500 тисяч осіб.
Детальніше про цю та інші ключові операції — у матеріалі про великі битви Першої світової війни.
Месопотамія: капітуляція під Кутом і взяття Багдада
Британія висадилася в Басрі ще в листопаді 1914-го — насамперед щоб прикрити нафтопереробку в Абадані. Просування вгору по Тигру спершу здавалося легким, доки корпус генерала Тауншенда не опинився заблокованим у містечку Кут-ель-Амара.
Облога тривала з 7 грудня 1915 року до 29 квітня 1916-го. Капітулювало близько 13 тисяч британських та індійських військових — найбільша капітуляція британської армії аж до падіння Сінгапуру 1942 року. Британці повернулися з кращим тилом і річковим транспортом: 11 березня 1917 року вони увійшли до Багдада.
Урок цього фронту простий: на відстані сотень кілометрів від бази перемагає не той, у кого більше батальйонів, а той, у кого працює постачання.
Синай і Палестина: від Суеца до Мегіддо
У лютому 1915 року османський корпус перейшов Синайську пустелю і спробував захопити Суецький канал — рейд провалився. Далі ініціатива поступово переходила до британців: 1916-го вони виграли бій під Романі, у 1917-му двічі невдало штурмували Газу й лише третій штурм із обходом через Беершебу зламав оборону.
9 грудня 1917 року Єрусалим капітулював перед військами генерала Алленбі. Фінальний удар стався 19–25 вересня 1918-го під Мегіддо: фронт розсипався за кілька днів, а кавалерійські з'єднання пройшли сотні кілометрів майже без опору — один із останніх випадків, коли кавалерія Першої світової відіграла вирішальну роль.
Арабське повстання: війна проти залізниці
10 червня 1916 року шериф Мекки Хусейн ібн Алі підняв повстання проти османської влади. Головною ціллю стала Хіджазька залізниця — близько 1300 км колії від Дамаска до Медіни, єдина надійна артерія постачання гарнізонів на півдні.
Тактика була не про генеральні битви: підриви колії, знищення водокачок, напади на потяги. Британський офіцер Т. Е. Лоуренс, відомий як Лоуренс Аравійський, координував ці рейди. Ефект був непропорційним затраченим силам — імперія була змушена тримати вздовж лінії десятки тисяч солдатів, які не воювали на головних фронтах. Гарнізон Медіни здався лише в січні 1919-го — після того, як сама імперія вже підписала перемир'я.
Паралельно, у травні 1916 року, Британія і Франція таємно узгодили угоду Сайкса — Піко про розподіл післявоєнного Близького Сходу. Саме вона визначила кордони, які значною мірою існують і сьогодні.
Чим це закінчилося
30 жовтня 1918 року на борту корабля в порту Мудрос було підписано перемир'я. Севрський договір 10 серпня 1920-го фактично розчленовував імперію; після війни за незалежність його замінив Лозаннський договір 24 липня 1923 року. Держава, що існувала понад шість століть, зникла: на її місці постали Турецька Республіка та підмандатні території Британії й Франції.
Ширший контекст завершення війни — у статті про те, як закінчилася Перша світова.
Що з цього бере гравець Frontkrieg
Османський досвід — це підручник із того, як не треба розтягувати сили. П'ять висновків, які прямо працюють у партії:
- Чотири фронти — це нуль фронтів. Армія, розпорошена на чотири напрямки, ніде не має вирішальної переваги. У грі це виглядає так само: краще один зламаний фронт, ніж чотири «майже».
- Вузькі місця вирішують. Протоки, мости й перешийки коштують більше, ніж кілька провінцій у глибині. Контроль моря і десант — тема окремого гайду про морську війну.
- Логістика б'є чисельність. Сарикамиш і Кут програли не батальйонам, а відстані. Довгий марш без тилу — найдешевший спосіб втратити армію.
- Повстання в тилу дорожче за програну битву. Кожен гарнізон, прив'язаний до охорони комунікацій, — це підрозділ, якого немає на фронті.
- Союзник воює за свої цілі. Німеччина отримала від союзу відтягнуті британські дивізії; Стамбул — розпад держави.
У Frontkrieg ці механіки живуть у масштабі 4800 провінцій, до 500 гравців і 70 націй під керуванням штучного інтелекту в одній партії. Нова гра стартує щодня, грати можна прямо у браузері, безкоштовно, чотирма мовами.
Часті питання
На чиєму боці воювала Османська імперія у Першій світовій війні?
На боці Центральних держав — разом із Німеччиною, Австро-Угорщиною і Болгарією. Формально імперія вступила у війну 29 жовтня 1914 року, після обстрілу російських чорноморських портів, хоча таємний союз із Німеччиною уклала ще 2 серпня 1914-го.
Чому Османська імперія вступила у війну?
Керівництво младотурків розраховувало повернути втрачені за попередні сорок років території, скасувати економічні привілеї європейських держав і забезпечити собі німецьку військову та фінансову підтримку. Нейтралітет вважали небезпечнішим за участь.
Хто переміг Османську імперію?
Вирішальний внесок зробила Британська імперія з союзниками — на фронтах Месопотамії та Палестини, у поєднанні з Арабським повстанням. Остаточно фронт зламався після битви при Мегіддо у вересні 1918 року; перемир'я підписали 30 жовтня 1918-го.
Коли розпалася Османська імперія?
Юридично кінець настав із Севрським договором 10 серпня 1920 року та Лозаннським договором 24 липня 1923-го. Турецьку Республіку проголосили 29 жовтня 1923 року — рівно через дев'ять років після вступу імперії у війну.
Підсумок
Османська імперія у Першій світовій війні воювала на чотирьох фронтах одночасно і протрималася чотири роки — не завдяки перевазі в силах, а завдяки відстаням, горам і пустелям, які працювали на оборону. Втратила ж вона не битву, а здатність постачати власні армії.
Хочете перевірити ці уроки на практиці? Почніть партію у Frontkrieg — нова карта Європи щодня. Інші розбори механік і історії — у блозі.
Джерела: Османська імперія в Першій світовій війні — Вікіпедія, Перша світова війна — Вікіпедія.